По живу і мертву воду

По живу і мертву воду

Автор: Далекий Николай Александрович

Серия:  Оксана Стожар [3]

Проза: военная прозаПриключения: прочие приключенияДетективы: шпионские детективы

Багатьом читачам знайомі пригодницькі повісті М. Далекого «Не відкриваючи обличчя», «Ромашка». Новий роман «По живу і мертву воду» — своєрідне продовження цих двох книг. Описані тут події відбуваються в західних областях України восени 1943 року. Український хлопець Юрко і молоденька польська дівчина Стефа проносять крізь злигодні і страждання своє юне, чисте кохання. Радянські партизани і розвідниця Оксана розкривають таємні плани співробітництва гестапо і ватажків ОУН. Мученицький шлях і загибель військовополонених, що втекли з гітлерівського концтабору; зловісна фігура майстра кривавих провокацій Хауссера; оунівський кат-садист — Вепр і обманутий брехливою пропагандою відважний простак сотенний Богдан — долі цих і багатьох інших персонажів переплітаються і затягаються в один драматичний вузол. Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.

Просмотры
10
Рейтинг
7.0 - +
Язык
Русский
Версия
Полная

Описание

Оце тобі кінь; їдь на цьому, а свого лишай у мене. А ось і дорога, що веде в царство, де є жива і мертва вода. Туди не можна проїхати інакше, як уночі. Там побачиш ти високу стіну, перестрибни її і їдь просто до садових воріт; у саду знайдеш яблуню, на якій ростуть молодильні яблука, а біля неї два колодязі — з живою і мертвою водою. Та як їхатимеш назад, гляди, щоб кінь твій не зачепив жодної струни з тих, що проведено до стіни. Як зачепить — біда буде: почнуть у всьому місті дзвони дзвонити, барабани бити, гармати стріляти; все стривожиться. З народної казки. 1. НІЧ. ДВОЄ Вони стояли лицем в лице, міцно стискаючи одне одному руки, наче боялися, що хтось силою роз'єднає їх, розметає нарізно по темній землі, і вони вже ніколи не зможуть знайти одне одного. На обличчя дівчини, злегка піднесене догори, падало скупе світло зоряного неба. Воно біліло невиразною овальною плямою; ледь окреслювалися брови, очі, рот, лагідні контури щік, підборіддя. Чубата голова хлопця зовсім зливалася з темрявою — він був чорний, смуглявий, і тільки в двох місцях, наче в маленьких криничках, спалахували крихітні цятки світла. То яскраві зорі грали в Юркових циганських очах.

Комментарии:

Оставить комментарий

0 / 500