Можно попросити Ніну?

Чоловік, який живе у Москві у 1972 році, набираючи певний телефонний номер, внаслідок невідомих причин потрапляє на телефон дівчини з Москви 1942 року.

Просмотры: 6
Рейтинг: 5.0 - +
Язык: Русский
Версия: Полная

Описание

— Можна попросити Ніну? — сказав я. — Це я, Ніна. — Так? Чому у тебе такий дивний голос? — Дивний голос? — Не твій. Тонкий. Ти засмучена чимось? — Не знаю. — Можливо, мені не варто було дзвонити? — А хто говорить? — Відколи ти перестала мене впізнавати? — Кого впізнавати? Голос був молодший за Ніну років на двадцять. А насправді Нінин голос лише років на п’ять молодший за господиню. Якщо людини не знаєш, по голосу її вік вгадати важко. Голоси часто старіють раніше від власників. Або довго залишаються молодими. — Ну гаразд, — сказав я. — Послухай, я дзвоню тобі майже у справі. — Напевно, ви все-таки помилилися номером, — сказала Ніна. — Я вас не знаю. — Це я, Вадим, Вадик, Вадим Миколайович! Що з тобою? — Ну ось! — Ніна зітхнула, ніби їй шкода було припиняти розмову. — Я не знаю ніякого Вадика і Вадима Миколайовича. — Пробачте, — сказав я, і повісив слухавку.