Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.

Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.

Автор: Іваничук Роман Іванович

Прочее: классическая литература

Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письмен-ник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близь-ко двадцяти історичних романів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії. Він не обмежується лише зображенням тих чи інших подій минулого, а накреслює багато проблем, які хвилюють наших сучасників.До 8-го тому повного зібрання творів Романа Іваничука увійшли новели, оповідання та оповідки, написані протягом 1976–2016 років, у яких він постає неперевершеним майстром новели. Основу цього тому склали видання – «На перевалі» (1981) та «Люлька з червоного дерева» (2009); також до збірки увійшли новели й оповідання із циклів «На стежках і тротуарах», «Осінні узори», «Nota Bene!», а в «Додаток» – твори, що друкувалися тільки в часописах. Збірка малої прози Р. Іваничука містить докладні примітки.

Просмотры
2
Рейтинг
5.0 - +
Язык
Русский
Версия
Полная

Описание

На перевалі (1981) На стежках і тротуарах Цикл новел Сліди життя Ясенюк це сказав, і я стрепенувся, бо вже чув один раз в житті такі самі слова: «Він був майже два метри зростом, бугая стримував однією рукою за шию, а коли йшов на війну, сказав матері: “Не журіться, мене хіба що прямим снарядом уб’ють”. А не вернувся…» Я дивився на свого друга і мовчав: чи ж міг я дотепер бодай подумати, що колись у тих далеких краях говорилося саме про його батька і що знаю я про нього більше, ніж він, син? А може, то й не про його батька, але ж достоту ті самі слова: «Не журіться, мене хіба що прямим снарядом уб’ють». І я поїхав туди ще раз – разом із своїм другом. Потрісканий, спалений жорстоким сонцем степ дихає задухою в обличчя, я висуваю руку з вікна вагона, щоб зловити на швидкості прохолоду, а беру лише спеку, від якої шерхне і лущиться шкіра; степ їжиться кураєм, блищить пліснявими шкуринками солончаків, а далі таки не витримує палу – кришиться на пісок, і вже куряться піщані дюни від легкого вітру, немов крихітні кратери, і тільки зелені куполи гробниць, розкидані зрідка в пустелі, та стада верблюдів засвідчують, що й тут не мертвий світ, що й тут живуть люди.

Комментарии:

Оставить комментарий

0 / 500