Let my people go

Проза: современная проза Документальная литература: публицистика

У прозі мене завжди найбільше цікавило саме це — як, у який спосіб історія стає культурою. Як «перекладаються» мовою літератури принципово неохопні оком суспільні процеси, у котрі втягнено мільйони людей. Ця книжка — ні в якому разі не персональна письменницька «хроніка революції», хоча деякі, незнані українському читачеві, інформаційні штрихи до загального тої революції портрета вона, сподіваюсь, і додасть. Але насамперед це спроба відповісти на головне питання, яке мене тоді мучило, — як водночас проживати історію і писати про неї. Як, перебуваючи «всередині» неї, добувати з неї смисл — той, котрий зрештою й відкладається в арсеналі культурної пам'яти народу.

Просмотры: 22
Рейтинг: 5.0 - +
Язык: Русский
Версия: Полная

Описание

Оформлення обкладинки та шмуцтитулів Ростислава Лужецького — От уже й революція відбулася, — сердито сказав навесні 2005-го один розумний чоловік, перемикаючи телеканали (на кожному з них схожа на фрекен Цап парламентарша — у домашньому халатику квіточками — третій день поспіль слізно сповідалася з того, як із товаришами по партії ділила одне лікарняне ліжко на трьох, прикувавшись до нього наручниками, і нічого цікавішого в українській інформаційній перспективі на найближчий час не світило…), — от і революція відбулась — а ми так. нічого й не зрозуміли!… Думаю, саме в той момент у мене й з'явилась думка випустити у світ цю книжку. Із виниклого тоді почуття вини за те, що в цьому «не зрозуміли» може бути й моя — хай і мимовільна — частка. Або, може, це сталось пізніше, влітку, — коли, повертаючись додому з Варшави, з телевізійного круглого столу «Помаранчева революція й українська тожсамість» (і гірко міркуючи собі, що от, а українська телевізія такого круглого столу так досі й не провела…), розгорнула в літаку «Gаzetu...