Кришталеві дороги

Двісті років тому задумав ясновельможний пан Ліщинський прокласти у своєму маєтку “кришталеву дорогу”, — щоб заздрили йому в цілому світі. Аж до наших днів дожили рештки тієї скляної споруди як свідчення дурної пихи кріпосника. А у вільних нащадків колишніх кріпаків-будівельників — мрії величні й світлі. По-різному складається доля героїв повісті, але всіма ними керує одне прагнення — перебудувати й поліпшити наш світ. Автор показує, як у боротьбі — часом дуже складній і важкій — навіть представники наймирніших, здавалося б, професій підносяться до таких висот героїзму, що їм заздрять і космонавти.

Просмотры: 6
Рейтинг: 5.0 - +
Язык: Русский
Версия: Полная

Описание

Художник АНАТОЛІЙ ПАЛИВОДА РОЗДІЛ І ГОРІТИ, НЕ ЗГОРАЮЧИ Н а околиці великого промислового міста, там, де від головної магістралі одгалужується неширока зелена вулиця, на березі річки стоїть величезний будинок. Своїм плескатим дахом з поручнями, круглими вікнами центральної вежі й високою радіощоглою на ній він нагадує лайнер, який зайшов далеко в глиб суходолу та й застряв на одному з пагорбків. Ця схожість ще посилюється вночі, коли на щоглі палахкотять червоні сигнальні ліхтарі, а в довколишню тишу з будинку просочується глухий потужний гуркіт. Видається, що ця споруда ось-ось зрушить з місця і попливе. А коли з її вікон враз вихопиться сліпуче фіалкове сяйво, картина стає просто феєричною: немов перед грозою, тріпочуть листям крислаті каштани: полохливо блимають вікнами і ніби аж припадають до землі сусідні будиночки; райдужними діамантами виблискують піщинки та скельця на дорозі. А за межами світла залягає абсолютно чорна оксамитова запона.