Intermezzo

Научно-образовательная: иностранные языки

Повість Михайла Коцюбинського «Intermezzo» – класика українського імпресіонізму. У творі все символічне – від героїв до поетики. Перед читачем постають головні дійові особи – Залізна рука городу, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Людське горе. Головний герой твору прагне відпочити від людей і лише серед зелених степів і бездонної небесної блакиті він нарешті чує тишу. Однак хіба можна втекти від Залізної руки городу? Хіба Людське горе не зустріне його і там, не нагадає про себе? Світ душі, світ природи і світ людей зливаються воєдино в непорозуміннях і швидкоплинних моментах гармонії. Повість зацікавлює глибиною ідей та метафоричним багатством.

Просмотры: 10
Рейтинг: 5.0 - +
Язык: Русский
Версия: Полная

Описание

Присвячую Кононiвським полям Дiйовi особи: Моя утома. Ниви у червнi. Сонце. Три бiлих вiвчарки. Зозуля. Жайворонки. Залiзна рука города. Людське горе. Лишилось тiльки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних "треба", якi мене так утомили i не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, - вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невiльником сього многоголового звiра. Хоч на час увiльнитись вiд нього, забути, спочити. Я утомився. Бо життя безупинно i невблаганно iде на мене, як хвиля на берег. Не тiльки власне, а i чуже. А врештi - хiба я знаю, де кiнчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже iснування входить в моє, мов повiтря крiзь вiкна i дверi, як води притокiв у рiчку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнiм. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi. Тодi як на своїй я скрiзь i завжди стрiчаю людину. Так, ти стаєш менi на дорозi i уважаєш, що має...