До Основ’яненка

Вірш «До Основ’яненка» – це лірична сповідь Тараса Шевченка про тугу за рідною землею, яка огортає серце на чужині. Біль за тяжку долю України звучить у кожному рядку, однак поет переконаний, що «наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Він звертається до Григорія Основ’яненка як до співця рідного слова і з проханням розповідати усім про славу козацьку, про боротьбу за волю. Глибинна любов до рідної землі – лейтмотив поезії Тараса Шевченка «До Основ’яненка».

Просмотры: 0
Рейтинг: 5.0 - +
Язык: Русский
Версия: Полная

Описание

Б’ють пороги; місяць сходить, Як і перше сходив… Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: «Де то наші діти ділись, Де вони гуляють?» Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Сонце гріє, вітер віє На степу козачім. На тім степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного: Конец ознакомительного фрагмента. Полный текст доступен на